Криза сім'ї як соціального інституту

В сучасних умовах дедалі помітніше стає криза сім’ї як соціального інституту суспільства, шляхи виходу з якої поки що неясні.

Криза виявляється в тому, що сім'я дедалі гірше реалізує свої основні функції —організацію подружнього життя, народження і ви ховання (соціалізацію) дітей, відтворення населення і робочої сили Причини такої кризи не лише частково зв'язані з специфічною істо­рією розвитку України, а мають більш загальний характер для всіх індустріальних держав, є породженням індустріальної цивілізації.

Сучасна демографічна ситуація вимагає розробки конкретної програ­ми розвитку шлюбно-сімейних відносин і оптимізації процесів від­творення населення. її створення вимагає об'єднання зусиль пред­ставників різноманітних галузей знань. Така програма має охоплювати питання підготовки молоді до сімейного життя, престижу сім'ї, її жит­лового і економічного становища, оптимального поєднання людьми різних функцій в сім'ї, народному господарстві і суспільстві, деякі проблеми соціального забезпечення та ін.

Формування і зміцнення сім'ї — непроста справа. Сім'я, як і вся оточуюча дійсність, розвивається через подолання ряду об'єктивних і суб'єктивних суперечностей. Серед суперечностей є: зменшення народжуваності і падіння приросту населення України, збільшен­ня чисельності жінок у порівнянні з чисельністю чоловіків, змен­шення середнього розміру сімей і збільшення смертності, падіння продуктивності праці в суспільстві і зовсім низький рівень продук­тивності праці в домашньому господарстві, зростання потреб сім'ї і обмеження можливостей їх задоволення, реалізації та ін., легковаж­не ставлення до шлюбу і сім'ї, міф про особливі якості чоловіків в порівнянні з жінками, забуття принципів честі, цинізм, п'янство, від­сутність поваги в сім'ї, високий процент чисельності розлучень (роз­падається кожна третя шлюбна пара).

Так, в середині 80-х років за­гальна чисельність населення в країнах Співдружності становила майже 290 млн. в тому числі 47 % чоловіків; на початку 60-х років жінок налічувалось більше, аніж чоловіків на 2,7 млн.; на початку 70-х років — на 18,9 млн., а в кінці 80-х років — на 16,9 млн..

Не сталося великих змін і в 90-х роках. Таке співвідношення між статями скла­лось за рахунок старших віків і викликане здебільшого наслідками другої світової війни. В середині 90-х років в Україні середній розмір сім'ї — 3 душі. Народжуваність різко впала і в Україні, а також в інших країнах Співдружності — Російській Федерації, Білорусії, При­балтиці.

В країнах Середньої Азії і Казахстану сім'я складається з 5 — 6 душ. В середині 90-х років в Україні налічувалось уже більше 16 млн. сімей. Ідеальною сім'єю, в розумінні чисельності, можна вважа­ти сім'ю, яка складається з чоловіка, жінки і трьох дітей.

Про зниження репродуктивної функції сім'ї свідчить триваюче поши­рення малодітства. Проблеми народжуваності полягають не просто в її зни­женні, а саме в зниженні до малодітства (одна — дві дитини, що не досить для збереження відтворення населення). В сучасних умовах на значній те­риторії України (приблизно 80 % населення) рівень народжуваності недос­татній навіть для простого відтворення населення.

Про що свідчать, хоча б, соціологічні і статистичні дані по Харківщині. На території Харківщини в середині 90-х років проживало більше 867 тис. жінок, з яких майже 63 тис. — одинокі, в одиночку виховують своїх дітей майже 87,5 тис. харків'янок; 385 міщанок мають 5 і більше дітей, а в селах 59 багатодітних матерів. Щорічно хлопчиків народжується більше, аніж дівчаток. Так, на початку 90-х років в Харкові народилось майже 9 тис. дівчаток і більше 9,2 тис. хлопчиків і до 24 років у харків'янок нема проблем з вибором наречених-хлопчиків, якщо вибирають їх з своїх однолітків: на тисячу дівчат — більше тисячі хлопців. А жінкам постарше складніше, тому що співвідношення куди менш сприятли­віше для них. Можливо тому в Харкові, твердить статистика, жінки частіше вступають в шлюб до 24 років. А ті, хто не встигає це зробити, часто знаходять свого обранця серед хлопців помолодше або старше. В середині 90-х років в місті зареєстровано 10% загальної кількості шлюбів, де дружина стар­ше чоловіка. Для багатонаціонального Харкова характерні змішані шлюби. На початку 90-х років інтернаціональні шлюби становили 13,4 тис. або 40% загальної їх кількості. В 1990 році відзначили столітній ювілей 80 жінок і 4 чоловіка — харків'яни.

Ріст населення на територіях з проживанням більшості молоді відбу­вається здебільшого за рахунок ще відносно молодої вікової структури (в тому числі і за рахунок міграційного притоку молоді).

А там, де демографіч­ний потенціал вікової структури вичерпується, починається депопуляція (сіль­ське населення ряду регіонів Російської Федерації, України, великі міста, зокрема Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ та ін.).

Малодітне, не відтворююче себе населення великих міст. Скоротилось відтворення окремих народів (росіян, українців, народів Прибалтики та ін.).

Не відтворює себе інтелігенція, значна частина робітни­ків. Про це свідчать порівняльні дані. Загальний коефіцієнт досяг 44, а в кінці 60-х років — становив 19, в середині 80-х років загальний коефіцієнт становив уже 20, а на початку 90-х років — 18, а кількість народжених вияви­лась найвищою за всі роки, починаючи з другої світової війни — 5,6 млн. Та уже в середині 90-х років загальний коефіцієнт народжуваності різко спав, знизився, тобто 16 дітей на тисячу населення. Серед наслідків малодітниц­тва — не тільки загроза депопуляції, не тільки старіння населення і зменшення трудових ресурсів, але й інші: спрощення кровнорідної структури суспільства, зростання одинокості, труднощі виховання (соціалізації) одино­ких дітей.

Певну лепту малодітництво вносить в міграційні процеси, в мі­жетнічну напруженість.

Існує такий парадокс. Низька народжуваність перешкоджає багатоліт­нім зусиллям уповільнити зростання населення великих міст, які б суворі рішення про припинення прийому на роботу мігрантів не приймались, коли ж виникає велика потреба, деякі відомства завжди добиваються винятків з правил. Внаслідок міграція, зростання населення у великих містах триває доти, поки народжуваність в них не збільшиться до рівня заміщення поко­лінь.

Існують і виникнуть в майбутньому і інші суспільні наслідки масового малодітства. Але які? Поки ніхто не досліджує. Викликає занепокоєння зростання малодітництва індустріального суспільства. Та зрозуміло, не йде мова про повернення до зростаючої масової багатодітності, за швидке зростання населення. Зовсім ні. Йде мова лише за стабілізацію народжуваності на рів­ні, що забезпечує трохи розширене відтворення населення в найближчій перспективі. На відміну від багатьох інших соціальних нормативів у демог­рафії відносно легко визначаються чіткі числові параметри оптимальної народжуваності. Так, межа простого відтворення населення за найнижчої смер­тності відповідає величині сумарного коефіцієнта народжуваності, дорівнює 21 дитина в середньому на сто жінок, за все життя незалежно від їх шлюб­ного становища. Це число рівнозначне величині 26 дітей на сто жінок, але уже в розрахунку на шлюбну пару, здатну до дітонародження, також за все життя. Це означає, що тільки для збереження простого відтворення насе­лення сім'ї з трьома дітьми мають становити не менше половини загальної кількості сімей.

Про дальші перспективи народжуваності гадаємо не на основі простої екстраполяції (тобто висновків, одержаних з спостережені, за однією частиною населення) існуючих тенденцій, а на основі ре­зультатів всієї суми досліджень репродуктивності населення, прове­дених в Україні, Росії, Білорусі та інших державах і взагалі в світі Причини зниження народжуваності аж до малодітництва в принципі інтернаціональні, породжені позасімейним характером індустріальної цивілізації. Причини зниження народжуваності, насамперед, зв'язані з втратою сім'єю виробничої функції, а потім і ряду інших (пе­редача досвіду від батьків дітям, влади батьків над дітьми, забезпе­чення старості та ін.). Ні характер праці, ні винагороди за працю тепер не залежать від наявності кількості дітей, ні від наявності взагалі сім'ї. Навпаки. Малодітні сім'ї виграють у всьому перед багатодітни­ми.

Багатодітність з переваги стала лише тягарем сім'ї, іноді — под­виг, іноді — патологія, але дедалі рідше — норма, Багатодітні сім'ї часто-густо виявляються поставленими в становище попрошанок і дармоїдів держави. І поки таке становище не зміниться, народжува­ність знижуватиметься. Несприятлива ситуація в Україні і з смер­тністю. Померлих дітей на троє більше народжених. За даними ста­тистики, в середині 90-х років померло стільки населення в Україні, скільки становить населення одного такого міста, як Суми, і народ­жуваність не поповнила його. Середня тривалість життя чоловічого і жіночого населення, навіть після його підвищення в 80-х роках, за­лишається однією з найнижчих серед економічно розвинутих країн. Високий рівень смертності здебільшого з різних причин смерті, в тому числі від травматизму, самогубств, дорожньо-транспортних ви­падків та ін.

Все це зв'язано з кризою сім'ї. Та проблема кризи сім'ї дедалі простіша, аніж проблема малодітництва, її вирішення зале­жить не стільки від якоїсь спеціальної політики, скільки від рівня і способу життя, матеріального забезпечення сімей.


5717078008103910.html
5717123624921088.html
    PR.RU™